Учителька з Коблевого Світлана Антошкіна, яка 43 роки продовжує «грати» у свою улюблену гру

Для одних професія — це робота. Для інших — справа життя. Саме так про свою педагогічну діяльність може сказати вчителька Коблівського ліцею Світлана Олександрівна Антошкіна, яка присвятила школі понад чотири десятиліття. За 43 навчальні роки змінилися покоління учнів, освітні програми, технології та сам підхід до навчання. Незмінним залишилося одне — її любов до дітей і бажання постійно розвиватися разом із ними.

Майбутня педагогиня народилася у мальовничому Новгороді-Сіверському на Чернігівщині — місті з багатою історією, пов’язаному з князем Ігорем та подіями давньоруських часів. Саме там минули її дитинство та юність. Стати вчителькою вона мріяла ще з п’яти років. У дитинстві разом із друзями грала у школу, уявляла себе педагогом і навчала своїх «учнів». Тож вибір професії, за її словами, був цілком закономірним.

Після закінчення восьмого класу дівчина вступила до педагогічного училища у Новозибкові. Там навчалася за спеціальністю, пов’язаною із загальнотехнічними дисциплінами та трудовим навчанням. Після закінчення училища Світлана розпочала трудову діяльність у школі-інтернаті.

Це був непростий, але дуже важливий досвід. У закладі жили діти, які залишилися без батьківського піклування. Серед них були підлітки, які, незважаючи на юний вік, фактично виконували роль старших для своїх маленьких братів і сестер.

Згодом доля привела її далеко на північ — за Полярне коло, на Ямал. Там вона прожила кілька років, побачила північне сяйво, оленів і пережила морози, температура під час яких опускалася нижче 50 градусів холоду.На початку 1990-х років Світлана Олександрівна разом з чоловіком повернулася в Україну. Саме тут розпочався новий етап її педагогічної історії. До Коблевого вона приїхала у 1992-му. Спочатку працювала вчителем математики та мала кілька годин трудового навчання. Згодом колеги запропонували їй спробувати викладати біологію.

Спочатку це здавалося їй великим викликом. Адже біологія суттєво відрізнялася від предметів, які вона викладала раніше. Проте педагогиня не побоялася змінити напрям роботи. З часом до біології додалася хімія. Сьогодні вона зізнається: повернутися до колишньої спеціалізації вже не хотіла б. 

Її професійний принцип простий: учитель також повинен постійно навчатися. Адже діти змінюються, змінюється світ, з’являються нові технології та можливості. І педагог має рухатися разом із часом. Яскравий приклад — сучасна інтерактивна панель, яка з’явилася у ліцеї. Замість того щоб чекати спеціального навчання, вчителька самостійно почала опановувати нове обладнання. Уже через тиждень після його встановлення провела відкритий урок, продемонструвавши колегам можливості панелі. Згодом до неї звернулися навіть розробники програмного забезпечення. Учителька почала створювати відеоматеріали, які допомагали педагогам з інших закладів опановувати обладнання. Та сучасні технології для неї — не самоціль. Вони лише допомагають зробити навчання цікавим, практичним і доступним для дітей. Саме тому останні роки стали особливо результативними. Учні педагогині беруть участь у всеукраїнських конкурсах та олімпіадах і здобувають призові місця. В одному з конкурсів «Хімічний калейдоскоп» одразу дві її учениці вибороли треті місця у своїх вікових категоріях. В іншому всеукраїнському конкурсі серед десяти учасників від ліцею були здобуті високі результати, зокрема перші та другі місця. Особливе місце у роботі вчительки займають дослідницькі проєкти. Один із них — тривала інтегрована робота з геохімічної діагностики процесів галогенезу у ґрунті Коблевого. Учень разом із педагогом захищав дослідження у прямому ефірі серед десятків інших робіт. Результат — диплом першого ступеня на всеукраїнському рівні! Для вчительки такі перемоги важливі не лише як професійне визнання. Найцінніше — бачити, як у дітей з’являється інтерес до науки та впевненість у власних силах.

За роки роботи її учні обирали найрізноманітніші професії. Серед них є й лікарі. Одного зі своїх учнів Світлана Олександрівна згадує особливо тепло: після перших років вивчення біології він твердо вирішив стати лікарем. Сьогодні він працює кардіологом.У Коблівському ліцеї створюються й сучасні можливості для практичного навчання. Тут є STEM-обладнання, зокрема комплекс із різноманітними датчиками, за допомогою яких учні можуть досліджувати процеси фотосинтезу та дихання рослин, вимірювати рівень газів, визначати кислотність середовища та проводити експерименти з біології, хімії й фізики.

Частину обладнання і техніки ліцей отримав завдяки участі педагогів та учнів в освітніх проєктах. Серед результатів — нові ноутбуки, мультимедійне обладнання та інша техніка, яка сьогодні використовується в освітньому процесі. Проте навіть найсучасніше обладнання не може усунути виклики, з якими українська школа стикається під час війни. Повітряні тривоги переривають уроки, практичні роботи доводиться переносити, а частину занять — проводити дистанційно. Особливо складно організовувати лабораторні та практичні заняття, коли діти змушені залишати кабінет і переходити до укриття.

Змішане навчання стало частиною шкільної реальності. Але дистанційний формат не здатен повністю замінити живе спілкування, практичну роботу та можливість безпосередньо побачити, як дитина виконує завдання. До того ж війна — це не лише зміни в організації навчання. Це постійне емоційне напруження. У педагогів та дітей є рідні й близькі, які перебувають у небезпечних районах або на тимчасово окупованих територіях. Попри це, вчителька продовжує працювати, шукати нові методи, залучати дітей до конкурсів, досліджень та освітніх проєктів.

Педагогічне кредо Світлани Олександрівни Антошкіної можна описати словами, які вона сама говорить про свою професію: за 43 роки вона так і не перестала «гратися» у школу. Тільки тепер ця гра стала дорослою і відповідальною. У ній немає місця випадковим правилам — є знання, досвід, постійний пошук і велике бажання допомогти дитині відкрити власні можливості. А найбільша нагорода для вчителя — це не диплом і не грамота. Це момент, коли колишній учень знаходить своє покликання, стає професіоналом і розуміє: колись саме урок, розмова чи підтримка вчителя допомогли йому зробити важливий крок у житті.

Авторка — Олена ГОРІНА.