Навіки в пам’яті людській: Кириленко Олександр

КИРИЛЕНКО Олександр Васильович народився 5 липня 1987 року в Одесі у сім’ї Василя Васильовича та Наталії Юріївни Кириленків. Там минули його дитячі та шкільні роки. Юнак закінчив дев’ять класів однієї з місцевих шкіл, а згодом здобув професію кравця в Одеському швейному професійно-технічному училищі. Однак працювати за спеціальністю не захотів, віддав перевагу будівництву та виконанню внутрішніх ремонтних робіт.

У 2007 році родина переїхала з Одеси до Краснопілля. Олександр же, хоч певний час ще мешкав у місті, постійно підтримував зв’язок із рідними та приїжджав до них у гості. Коли ж мати після смерті чоловіка оселилася в Березанці, Олександр став для неї надійною опорою. З початком повномасштабного вторгнення він уже постійно жив разом із ненькою, яку дуже любив та оточував синівською турботою та увагою.

У Березанці його знали й цінували багато людей. Ті, хто зустрічався з Олександром у житті, згадують його як надзвичайно світлу, товариську, доброзичливу та веселу людину.

14 березня 2025 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Під час проходження військової підготовки він проявив високу дисциплінованість, відповідальність і неабияку майстерність. За результатами вишколу Олександр став найкращим стрільцем свого підрозділу. Його досягнення відзначили грамотою, грошовою винагородою та занесенням на дошку пошани.

Згодом він вирушив на фронт. Олександр захищав Україну в складі 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»), де виконував обов’язки стрільця-снайпера. 3 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Никанорівка Шахівської громади Покровського району Донецької області життя Захисника обірвалося.

Тривалий час Олександр вважався зниклим безвісти. Та згодом результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Олександр КИРИЛЕНКО загинув… 18 серпня 2026 року Захисника поховали у Краснопіллі.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…