Навіки в пам’яті людській: Мартиненко Володимир

МАРТИНЕНКО Володимир Іванович народився 18 квітня 1975 року в Дмитрівці. Закінчив місцеву школу й одразу пішов працювати у місцеве ж господарство. Роботу виконував сумлінно й добросовісно.

З початком антитерористичної операції (АТО) Володимир потрапив у 72-гу окрему механізовану бригаду, в якій захищав нашу країну від агресора. В листопаді 2017-го бригада повернулась до місця постійної дислокації в Білу Церкву. Тож Володимир Мартиненко попрощався з бойовими друзями, з якими відбув дві ротації в зоні АТО, й теж повернувся на рідну Березанщину.

Та 24 лютого 2022 року перекреслило всі його плани. Вже за два дні він був у військкоматі. Володимир бажав продовжувати свою військову службу в рідній 72-й, однак хлопці-земляки, що призивалися разом з ним, вмовили його бути разом. Так він потрапив у 79-ту бригаду. Після того, як у важкі перші дні наші воїни відстояли Миколаїв, дороги Володимира знову пролягли на Схід, у знайомі місця.

11 липня Володимир був з новачками на полігоні, що знаходився неподалік позицій, які займав їхній підрозділ, навчав їх, як поводитися з гранатометом, вибирати позицію, прицільно стріляти. І в цей час рашисти почали артилерійський обстріл. Закриваючи собою молодих бійців, гранатометник Мартиненко Володимир загинув…

Указом Президента України № 433/2023 за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдата МАРТИНЕНКА Володимира Івановича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…