Від перших ляльок до «Майстерні умільців»: творчий шлях березанської майстрині Олени Прокопишеної

З минулого навчального року в Березанському Будинку творчості школярів почав працювати гурток «Майстерня умільців» на чолі з Оленою Іванівною Прокопишеною. Вихованці гуртка займаються рукоділлям, працюючи з фетром, фоаміраном, тканинами, нитками та різною фурнітурою. Протягом року маленькі вихованки виготовляли іграшки, робили кошики з ниток, ялинкові прикраси, вітальні листівки у вигляді сумочок, весняних птахів, великодні яйця, серця до Дня закоханих тощо. Деякі творіння дитячих рук вже мають відзнаки — Грамоти від департаменту освіти і науки та обласного Будинку художньої творчості Миколаївської ОВА за треті місця в обласному конкурсі декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва «Знай і люби свій край».

Керівниця гуртка Олена Прокопишена розповіла, що творчі здібності успадкувала від мами й тата. Народилася і виросла майбутня майстриня в Арбузинському районі в родині працівників колгоспу.

Батько мав аграрну освіту й працював головним інженером у місцевому господарстві, мати була ланковою. Тато Іван був дуже талановитою людиною — грав на баяні та акордеоні, гарно малював, навіть створював схеми для вишивок дружині, малював стінгазети, «блискавки», стенди, займався візуальним оформленням профспілкової роботи, робив креслення. Разом з дружиною вони готували концерти для масових заходів, які проводилися у будинку культури, та брали в них участь. Ненька Тамара шила на машинці та вишивала. Бувши дитиною, Оленка частенько брала мамину швейну машинку і починала перешивати речі, які не подобалися, — підганяла під свій смак. Коли прийшла біда в родину — у Засвіти пішла мама, для Олени головною людиною в житті став батько.

Після закінчення школи вона вступила до Чернігівського кооперативного технікуму, де здобула  спеціальність технік-технолог хлібопекарського виробництва. За розподілом була направлена на Березанський хлібозавод. У Березанці вона зустріла свою другу половинку — майбутнього чоловіка Миколу, вийшла за нього заміж. У подружжя з’явилися діти — син Іван, а згодом донька Маргарита.

Деякий час родина все ж пожила в інших місцях — в Арбузинці, потім в Борисполі, недовго мешкала на батьківщині чоловіка, у Вінниці. Але з часом все ж повернулася до Березанки, осіла та почала будувати своє життя. У 1990-их молода матуся взялася за машинку та спиці — всі речі для дітей вона шила та в’язала сама.

Якось подруга пані Олени — Катерина Коновалова — запропонувала їй сходити до Будинку творчості школярів, де саме звільнилося місце завгоспа.  Вона спробувала. Так з 12 вересня 2002 року Олена Іванівна влилася у творчий колектив БТШ, який неабияк посприяв її зростанню та вдосконаленню в рукодільній справі. З часом, коли ставку завгоспа скоротили, у жінки з’явилося багато вільного часу й вона почала шукати інше заняття, де могла б себе реалізувати. Спершу пекла й прикрашала торти, потім захопилася пошиттям ляльок. Побачивши в інтернеті багато різних ідей, втілювала їх одну за одною й дуже тішилася своїм новим дітищем. Рідні та колеги якось вмовили її нарешті виставити фото своїх виробів в соціальних мережах, й тоді з’явилися перші покупці її гарнесеньких ляльок.

У період розгулу Ковіду Олена потрапила до народної студії «Свічадо» на запрошення її керівниці — досвідченої й знаної не лише в районі, а й області, талановитої Марії Володимирівни Гаврилюк. Вона вмовила Олену показати свої роботи на виставці та ділитися досвідом з іншими вже в якості учасниці студії.

Далі були «Мотаночки» під керівництвом Ольги Костюк. До цього креативного гурту вона приєдналася не так давно. З початком повномасштабного вторгнення його учасниці робили янголів для військових. Тоді подруга Ірина Романюк запросила Олену для цієї справи й вона з радістю погодилася.

Наразі Олена Іванівна створює брошки. Вже подарувала їх своїм найріднішим людям — внучці, дочці, невістці, свахам. Минулого року, коли частенько не було світла, навчилася в’язати ляльок за допомогою гачка.

У Будинку творчості школярів вона допомагає готувати костюми до театральних вистав — шити й перешивати їх, бере участь у виготовленні реквізиту для виступів. Ділячи свого часу кабінет з Тетяною Кравець, вона багато чого навчилася в молодої, але дуже талановитої майстрині на всі руки, яка доступно пояснювала, а головне — пропонувала почати створювати щось нове. А минулого року нарешті дослухалася до порад колег і почала ввести гурток, який їй давно пропонувала відкрити керівниця БТШ Тетяна Іванівна Локтіонова. І не пошкодувала — навчаючи дітей, вона й сама вдосконалює власні вміння створювати прекрасні речі своїми руками.

Всі випробування, які посилала доля на життєвому шляху пані Олени, сформували її як сильну особистість — доньку, дружину, матір, бабусю, майстриню — наполегливу, відповідальну, винахідливу, працьовиту, творчу, креативну, безвідмовну. Сьогодні ж вона реалізовує себе у творчій роботі та навчанні майбутнього покоління майстринь.

Автор: Алла Власюк.