Навіки в пам’яті людській: Степанов Сергій

СТЕПАНОВ Сергій Сергійович народився 9 жовтня 1971 року в селі Колосівка тодішнього Веселинівського району. Згодом родина переїхала до Дмитрівки на Березанщині, де Сергій пішов до першого класу. Закінчивши школу, хлопець здобув фах механіка в одному з Миколаївських професійно-технічних училищ. Після служби в армії працював у правоохоронних органах.

Проживаючи певний час у Миколаєві, він познайомився з Надією. Молоді люди покохали одне одного, пара побралася. Очікуючи народження своєї донечки Юлії, подружжя придбало будинок у Дмитрівці, де й оселилося.

Сергій Сергійович працював охоронцем у Дмитрівській школі. Чоловік полюбляв рибалити, часто сидів з вудочкою біля водойми в рідному селі, вирощував виноград та плодові дерева в господі. Він дуже любив справи, якими займався, вони приносили йому задоволення, спокій та відпочинок.

У 2010-му берегині сімейного вогнища лікарі винесли невтішний вердикт — онкологія. Голова родини разом з донькою всіляко підтримували її, допомагаючи у нерівній боротьбі з недугою. Сергій Сергійович продовжував працювати у школі до самого її закриття, потім доглядав за Надією Борисівною й шукав нову роботу, яку знайшов у місцевому сільгосппідприємстві.

На жаль, хвороба виявилась сильнішою за підтримку та піклування рідних — забрала у Степанових дружину й матір у 2024-му. Після важкої втрати Сергій Сергійович не зміг залишатися в опустілому домі — вирішив вступити до лав ЗСУ. Вже з червня 2025 року він проходив службу в Одесі, а в січні разом з побратимами був направлений на навчання.

Вони жили в наметовому містечку. Саме там 13 січня у Сергія Сергійовича погіршилося самопочуття, та аж настільки, що за чотири дні йому знадобилася інтенсивна терапія. Чоловік впав у кому, з якої вже не зміг вийти. Серце старшого солдата, такелажника однієї з військових частин ЗСУ зупинилося 23 січня 2026 року. Похований СТЕПАНОВ Сергій Сергійович у рідній Дмитрівці, де провів і щасливі, й гіркі миті свого життя, де залишиться назавжди пам’ять про нашого Захисника…

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…