Навіки в пам’яті людській: Луговий Олександр

ЛУГОВИЙ Олександр Петрович народився 23 липня 1975 року у місті Зоринську Перевальського району Луганської області в родині шахтарів. Після закінчення дев’яти класів місцевої середньої школи вступив до Комісарівського СПТУ, де здобув фах тракториста-машиніста.

Строкову службу проходив у військах протиповітряної оборони. Вона стала важливою сторінкою його життя. У цей же час Олександр самотужки навчився грати на гітарі, на додачу до гри на баяні, яку він опанував у музичній школі. Любов до музики була з ним протягом усього життя.

Після демобілізації юнак приїхав до Рибаківки тоді ще Березанського району, щоб провідати родичів. Мальовниче приморське село настільки припало йому до душі, що він вирішив залишитися тут назавжди. Спочатку працював трактористом у місцевому рибоколгоспі імені лейтенанта Шмідта, згодом став рибалкою. Тут парубок зустрів майбутню дружину Ольгу. Пара побралася й прожила в злагоді 28 років, побудувавши міцну й щасливу родину. Олександр був надзвичайно турботливим батьком: виховував як рідну доньку дружини Анастасію з дворічного віку, а в 1998 році у подружжя народився син Олександр.

Особливо болісно він, уродженець Луганщини, сприйняв російську агресію на Сході України та намагався протидіяти їй. У березні 2015 року був мобілізований до 30-ї окремої механізованої бригади. Службу проходив у районі Горлівки та Зайцевого — лише за кілька десятків кілометрів від рідного дому, який опинився під окупацією.

Повернувшись через рік до цивільного життя, працював у котельні, а згодом — на станції Береговій, де займався обслуговуванням і технічним забезпеченням потягів. Повномасштабне вторгнення кардинально змінило життя родини. Попри наявність броні від мобілізації, у березні 2022 року Олександр знову пішов до війська. На той час його син уже зазнав поранення, і це зміцнило рішучість батька стати на захист країни. Ще на початку служби, під час боїв біля Галицинівки, чоловіка було поранено, але після лікування він одразу повернувся до строю.

У складі 28-ї окремої бригади імені Лицарів Зимового Походу Сухопутних військ Збройних сил України солдат Олександр Луговий служив механіком-водієм-кранівником евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону. Разом із побратимами він регулярно виїжджав на передову, рятуючи пошкоджену техніку під ворожими обстрілами, вивозив поранених безпосередньо з «нуля», доправляючи їх до медиків, підвозив усе необхідне бійцям.

10 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки Краматорського району Донецької області Олександр Луговий загинув. Тривалий час він вважався зниклим безвісти, і для родини це були місяці болісного очікування між надією та страшною невідомістю. Згодом результати ДНК-експертизи підтвердили найжахливіше…

Життя ЛУГОВОГО Олександра обірвалося на полі бою, але пам’ять про нього — повік серед нас. У нього залишилися дружина Ольга, син Олександр, донька Анастасія, близькі, друзі та побратими. А у приморському селі Рибаківка завжди житимуть спогади про щирого чоловіка з теплою усмішкою, який умів дарувати музику й віддав життя, захищаючи свободу України.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯ…