КОЛЕСНИЧЕНКО Дмитро Олександрович народився в невеликому районному центрі Арциз, що на Одещині, 12 листопада 1990 року. Там і зараз проживають його батьки та менший брат. Після закінчення школи хлопець продовжив навчання у вищому професійно-технічному училищі в Чорноморську (колишній Іллічівськ). Там же здобув професію докера-механізатора.

Втім, як це часто трапляється, працювати довелось не за фахом. Місто Южне потребувало будівельників, тож Дмитро освоїв і це ремесло. В цьому місті хлопець і продовжив свою трудову діяльність, у ньому й свою майбутню дружину Єлизавету зустрів. «Дмитро завжди був душею компанії», — згадує вона.

Невдовзі молоді люди побралися. Жити стали у Василівці, де Ліза працювала в дитячому садочку. Через деякий час в сім’ї народився хлопчик, назвали Данею. Сина й дружину Дмитро обожнював. Але, на жаль, нетривким було їхнє подружнє життя…

Під першу хвилю мобілізації Дмитро не потрапив. Захищати свою країну він пішов у квітні 2023-го. Після нетривалої підготовки частину, де служив стрільцем Дмитро Колесниченко, відправили на Схід, де Сили оборони розпочинали наступальну операцію в районі Бахмута. Особливо жорстокі бої точилися біля населеного пункту Оріхово-Василівка. 15 серпня 2023 року у свій останній бій проти рашистської нечисті вступив і стрілець  2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7400 КОЛЕСНИЧЕНКО Дмитро Олександрович… Провели Героя в останню путь в його рідному Арцизі.

За особисту мужність, виявлену під час захисту України, її незалежності та територіальної цілісності, а також за вірність військовій присязі Колесниченка Дмитра Олександровича Указом Президента України від 10 листопада 2025 року №838/2025 нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У вересні 2026 року його родині вручили відзнаку «За оборону України», видану згідно з Указом Президента України №559/2022 від 5 серпня 2022 року.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…