Навіки в пам’яті людській: Антонюк Андрій

АНТОНЮК Андрій Олександрович народився 24 вересня 1972 року в місті Фалешти (Молдова). Коли хлопчикові виповнилося три роки, родина переїхала до Миколаївської області, в село Вікторівку колишнього Березанського району. Саме там минули його дитячі та юнацькі роки, а в тодішній Лиманівській школі він закінчив восьмирічку.

Після цього юнак продовжив навчання в Одесі — вступив до морського училища. Отримавши фах, пройшов строкову військову службу. Після армії одружився, працював, будував своє життя, дбав про родину. Для близьких Андрій був не лише оборонцем України, а передусім люблячим чоловіком, батьком і дідусем.

На початку 2023 року Андрій став на захист Батьківщини. Служив солдатом, стрільцем-помічником гранатометника одного зі стрілецьких батальйонів Збройних Сил України. 9 квітня 2024 року під час запеклого бою з російськими окупантами на Луганському напрямку зв’язок із воїном було втрачено. Відтоді Андрій Антонюк понад два роки вважався зниклим безвісти, що давало рідним надію побачити його живим.

Однак одного дня найболючіші побоювання підтвердилися. Надійшло сповіщення, що той бій 9 квітня 2024-го був для воїна останнім. Захисник загинув у бою поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області, до останнього виконуючи свій військовий обов’язок.

21 липня 2026 року Антонюк Андрій Олександрович нарешті повернувся додому — але на щиті. Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, земляки, учні та вчителі Лиманівського ліцею. Для педагогічного колективу він назавжди залишиться їхнім випускником, а для односельців — людиною, яка у найважчий для країни час не залишилася осторонь і стала на її захист.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…