Навіки в пам’яті людській: Шевчук Руслан

ШЕВЧУК Руслан Іванович народився 6 квітня 1971 року на Черкащині. Коли хлопчикові виповнилося три роки, родина переїхала до Березанки, яка стала для Шевчуків справжнім рідним домом. Руслан спочатку відвідував дитячий садок, а згодом успішно навчався в Березанській школі. Змалку захоплювався спортом: грав на позиції воротаря дитячої футбольної команди, також любив настільний теніс. Та все ж особливою його пристрастю був саме футбол.

Після закінчення школи хлопець прагнув пов’язати життя з мореплавством. У 1989–1991 роках проходив строкову службу у військах зв’язку на Одещині. Повернувшись, вступив до Херсонського морехідного училища й успішно здобув освіту. Однак через розпад СРСР та економічну нестабільність початку 1990-х років випускники отримали дипломи, але не змогли працевлаштуватися за фахом.

Невдовзі молодий чоловік знайшов інше покликання — кулінарію. Спочатку працював кухарем у місцевому кафе «Березань», а з 1995 року переїхав до Києва, де вдосконалював майстерність у провідних ресторанах столиці. До своєї справи ставився з любов’ю та високим професіоналізмом, вкладаючи душу в кожну страву.

Після початку повномасштабного вторгнення Руслан повернувся до Березанки. Отримавши повістку у листопаді 2024-го, без вагань став до лав Збройних Сил України. Спочатку виконував обов’язки військового кухаря: дбав про побратимів, готував смачні гарячі страви та прагнув створити для бійців домашній затишок у суворих воєнних буднях. Згодом пройшов підготовку у навчальному центрі Миколаєва, де здобув військове звання старшого матроса й таки втілив юнацьку мрію про морську службу.

Служив оператором поста спостереження та зв’язку в 21-й окремій радіотехнічній роті у складі Військово-Морських Сил ЗСУ. За старанність, розумну ініціативу й високий професіоналізм був відзначений грамотою командування. У колективі його цінували за витримку, відповідальність і чудове почуття гумору, яке допомагало розряджати напругу та підтримувати бойовий дух побратимів.

9 вересня 2026 року життя ШЕВЧУКА Руслана Івановича раптово обірвалося через зупинку серця. Сталося це в Ізмаїлі, де воїн перебував на розосередженні. Через тиждень рідні, земляки та побратими провели Захисника в останню путь у рідній Березанці, віддавши шану його чесному й гідному життю.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…