Навіки в пам’яті людській: Дубовенко Віталій

ДУБОВЕНКО Віталій Анатолійович народився 4 квітня 1977 року в селищі Казанка на Миколаївщині. Навчався в місцевій школі та мав багато друзів. З часом родина переїхала до Березанки. Віталій був сильним, але водночас щирим, добрим, чуйним. Любив відпочивати на природі, рибалити, слухати тишу.

Він повідомив своєму керівникові, що йде добровольцем до територіальної оборони Березанщини вже у перший день повномасштабної війни. За кілька місяців став до лав 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Віталій не міг вчинити інакше, кажуть ті, хто його знав. Адже захищати, допомагати, оберігати від лиха — його робота і покликання. Ще у юності він обрав ризиковану та відповідальну професію пожежника-рятувальника, й залишався вірним своїй присязі до останнього. У Южному він витягував з верхнього поверху палаючого гуртожитку двох малолітніх дітей, які лишилися самі. Пробивався до них через дах будинку, пробив стелю в кімнаті, але встиг, врятував обох.

Він рятував життя та майно людей понад 20 років. Спочатку в Березанці — у 8-й Державній пожежно-рятувальній частині, потім у Южному, де очолив пожежний караул. У 2015 приєднався до служби пожежно-технічної частини ТОВ «ТІС».

Віталій з позивним «Чечен» воював стрільцем, а згодом кулеметником та гранатометником на Запорізькому й Донецькому напрямках. Шквальний ворожий мінометний обстріл 20 лютого 2023-го обірвав життя 45-річного воїна. Невтішними залишилися його батьки, дружина, донька та син. Адже його тіло, понівечене ворожими мінами в той день, залишилося лежати біля селища Бехерівка на Донеччині. Й досі серця матері й батька переповнені нестерпним болем, який нічим не втамувати. «Нам би хоч біля могилки його поплакати… Тільки ж де її шукати?..»

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…