Шалені бджілки: невтомний вулик калинівських волонтерів

Про волонтерство як доброчинну роботу, яка здійснюється на добровільних засадах одними людьми заради інших — без заробітної плати, без кар’єрного зростання та інших вигод, — всі ми добре знаємо. Адже за роки війни в Україні волонтерський рух став справжньою силою взаємодопомоги, об’єднавши мільйони людей для підтримки армії. Ця історія саме про таких людей — про волонтерську групу «Шалені бджілки» (офіційна назва «Калинонька») з Калинівки, яку очолює Марина Леванець (відома серед бійців як тітка Маша), та про їхню невтомну роботу. ПОЧАТОК: ФОТОГРАФІЯ НА СНІГУ

Волонтерська історія Марини Георгіївни Леванець розпочалася з особистого болю. 25 лютого 2022 року її молодший син пішов добровольцем захищати Миколаїв. Перший поштовх до дії дала одна-єдина фотографія: син прислав мамі кадр з аеродрому Кульбакине, де він лежав прямо на снігу у звичайних черевиках та куртці.

Марина запропонувала зв’язати йому шкарпетки. Син погодився, і вона зробила це за добу. Згодом про це ж саме попросили побратими сина, і Марина почала в’язати вдень і вночі. Коли вимикали світло — працювала навіть при ліхтарику. Згодом до неї приєдналася Наталія Ковалишина, потім вони кинули клич по селу, і до них почали долучатися інші жінки.

Так і народився волонтерський осередок. 13 травня 2022 року калинівці відправили свою першу велику посилку — 68 пар шкарпеток. Потім — ще і ще.

 «БАТАЛЬЙОН САЛЬТИСОН» ТА КУЛІНАРНА ВИНАХІДЛИВІСТЬ

Відправляючи хлопцям зв’язані з любов’ю речі, жінки клали всередину невеличкі подаруночки — пакетики чаю і кави, записочки, іконки. А вже з вересня до шкарпеток додали продукти: домашні голубці, млинці, вареники, кров’янку та сальтисон.

Саме через останню страву «Шаленим бджілкам» дали ще одну, жартівливу назву — «Батальйон сальтисон». Сировину для цієї смачної альтернативи магазинній ковбасі — сало, підчеревину, свинячі голови — безплатно надає підприємець із Березанки. Звідти ж привозить і кров для ковбас.

Коли волонтеркам подарували вакууматор, вони вивели допомогу на новий рівень. Тепер вони готують вакуумовані бутерброди, які зручно доставляти дронами прямо на позиції. «ВУЛИК» ТА ЙОГО МЕШКАНЦІ

Офіційна назва групи — «Калинонька», але волонтерки називають себе «Шаленими бджілками», а своє місце зборів — «вуликом». На початку їх було близько двох десятків, сьогодні ж залишилися найвитриваліші. Члени команди практично універсальні: вміють робити все, втім, мають і власні уподобання.

Одна з Наталь — Боярчукова — навіть має промовисте прізвисько «Булочка», тож про її роль у команді багато розповідати не треба: вся випічка на ній. Як розказує пані Марина: 

На цьогорічний Великдень вона спекла 1 000 пасок для наших захисників. На її чоловікові Іванові — відповідальний процес копчення.

Наталія Ковалишина — неперевершена у приготуванні ковбас і сальтисонів. Її чоловік Геннадій — «штатний» водій групи, бо всі відправлення довозить на власній автівці. Нещодавно цю дружну родину поповнив Євген Бенюк, який допомагає з важкими вантажами.

На момент мого візиту у «вулику» працювали: Марина Леванець, Марина Лененко, Тетяна Дубовенко, Євген Бенюк, Ніна Володічева, Наталія Ковалишина та Наталія Боярчукова. Також допомагають Тетяна Мацокіна, Лариса Чубова, Наталія Мережана, Катерина Вірт, Женя Альохіна, Любов Мітрюхіна, Ольга Задорожна, Раїса Мазуренко та Лариса Шамрай. А Ольга Задорожна впродовж усіх цих років ще й пише вірші та малює листівки для кожної посилки.

МАСШТАБИ, ЩО ВРАЖАЮТЬ

Лише до минулого Нового року жінки зв’язали 7 000 пар шкарпеток. Вражає і статистика відправок: минулого року — понад 3 000 посилок, а цього року — вже майже 1 800.

Вони допомагають 36-й, 40-й, 78-й, 79-й, 80-й, 123-й бригадам та багатьом іншим. Допомога йде на Суми, Херсон та в найгарячіші точки Запорізької області. 46-та танкова бригада постійно потребує маскувальних сіток, із якими допомагають волонтери зі Щасливого та Володимир Катеренчук з Малахового.

ОСОБИСТА ДРАМА ТА НЕЗЛАМНІСТЬ «ТІТКИ МАШІ»

Для пані Марини волонтерство — це спосіб тримати себе в руках. За час війни вона втратила старшу доньку, яка померла від хвороби, що загострилася на нервовому ґрунті. Один її син на фронті, інший — працює на оборонному підприємстві, онук також служить.

Сама Марина — етнічна росіянка, яка приїхала в Україну з Байкалу понад 30 років тому. Вона не говорить українською, бо «не хоче псувати солов’їну», але каже прямо: 

Наразі вона керує процесами навіть попри біль від складного перелому руки. Через поважний вік (їй незабаром 70) кістка погано зростається, але вона продовжує працювати в бандажі, бо «дівчата чекають, хлопці чекають».

ПІДТРИМКА, ЯК ВЕСНЯНА ПОГОДА, — ПЕРЕМІНЛИВА

Коли «бджілки» почали відправляти не лише шкарпетки, а й продукти та медикаменти, виникла потреба в коштах. А з ними все непросто: то густо, то пусто. Допомога, звісно, є — наприклад, з Чехії від родини земляків, від калинівців, чиї рідні у війську, від небайдужих жителів Березанщини та області. Та коли кошти закінчуються, волонтерки часто донатять із власних пенсій. На жаль, ця діяльність досі жодного разу не зацікавила керівництво місцевого старостату.

Географія підтримки широка: львівська організація допомагає з медикаментами, чоловік із Житомира щотижня надсилає продукти, нитки для шкарпеток збирають і в Миколаєві. Коли виникла потреба допомогти постраждалим від підриву Каховської ГЕС, місцеві жителі за 2 години зібрали повну машину необхідного — ковдри, подушки, дитячі речі, борошно, цукор, тушонки, олію, консервацію тощо.

ВИКЛИКИ ТА МОТИВАЦІЯ

Попри втому, «Шалені бджілки» збираються щонеділі. Чи свято на календарі, чи дощ періщить — вони знову і знову прямують до дому Марини Леванець, бо їхніх гостинців чекають і на фронті, й у шпиталях. На початку посилки відправляли лише землякам, але згодом почали допомагати всім, хто звертається. Відколи «бджілки» почали викладати відео в ТікТок, сарафанне радіо стало непотрібним — хлопці пишуть самі. Голосові повідомлення з подяками за «домашні вареники, яких чотири роки не їли», — найкраща мотивація.

Наразі проблемою є відсутність промокодів від «Нової Пошти» на безкоштовні відправлення, оскільки ліміт уже перевищено. Але волонтери шукають інші варіанти доставки, бо не можуть зупинитися, поки триває війна.

Ці люди вже вписали яскраву сторінку в історію Березанщини. Вони не просто чекають на Перемогу, а наближають її власноруч. Бажаю вам, шановні, якнайшвидше зібратися за святковим столом, на якому обов’язково стоятиме та сама п’ятилітрова банка персиків, яку ви бережете з початку війни, щоб відкрити разом із військовими. А газета «Березань» матиме за честь зафільмувати цю подію.

Автор — Людмила ДЕХТЯРЕНКО.