Навіки в пам’яті людській: Лук’янов Олег

ЛУК’ЯНОВ Олег Віталійович народився 11 січня 1967 року в Сибіру. Там тоді проживала сім’я Лук’янових. Але незабаром після його народження батьки повернулись в Україну. Спочатку — в Новий Буг, а згодом — в Чапаєвку (нині Щасливе). Батьки Олега працювали в місцевому радгоспі, тому хлопець з юних літ знав ціну їхньої праці. З дитинства він допомагав батьку, а коли підріс, став його помічником на жнивах.

Закінчивши Чапаєвську середню школу, хлопець відслужив в армії й повернувся працювати в рідний радгосп. Одружився. В сім’ї народилося двоє хлопців — Олександр та Павло. Після ліквідації радгоспу Олег, отримавши землю, не став віддавати її в оренду, а почав господарювати на ній сам.

Віроломний напад агресивного сусіда змінив мирний плин життя родини Лук’янових. Першим на захист рідної землі став син Олега — Олександр. Коли рашистська ракета влучила в казарми військових у Миколаєві, молодший Лук’янов саме перебував там. На щастя, хлопець залишився живим, але отримав важке поранення ноги. Після цього випадку Олег більше не роздумував. Його місце там, — на полі бою, там, де воюють його сини.

У березні 2022-го Олег Лук’янов став бійцем 11-го окремого стрілецького батальйону в складі оперативного командування «Південь». Воїни батальйону виганяли ворожу нечисть з Баштанки та сіл цього району, стримували рашистів на Снігурівському напрямку, згодом розпочали звільнення окупованих територій Миколаївщини.

У листопаді він отримав кількаденну відпустку й приїхав додому. Та повернутися до бойових побратимів воїну не судилось. Вдома, 11 листопада 2022 року, серце ЛУК’ЯНОВА Олега Віталійовича зупинилось…

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…