Навіки в пам’яті людській: Величковський Олександр

Величковський Олександр Володимирович народився 18 серпня 1977 року на Житомирщині. Після жахливої аварії на Чорнобильській атомній електростанції сім’я була змушена шукати нове місце проживання. Свою другу домівку знайшла в Андрієво-Зориному на Березанщині.

Олександр продовжив навчання в місцевій неповній середній школі, згодом здобував середню освіту в Кімівській (нині Калинівській) одинадцятирічці. Після отримання атестата почав працювати на місцевому елеваторі. Згодом були служба в армії, одруження з місцевою дівчиною Оксаною та народження двох діток — сина і доньки.

Свою професійну дорогу він продовжив у Миколаєві. Олександр, у якого вже був досвід роботи на елеваторі, став працівником однієї із найкращих українських компаній — «Нібулон».

Події 2014 року змінили життя багатьох українців. В тому числі — й Олександра. На Сході він вміло воював, брав участь у важких боях. В одному з них отримав поранення й повернувся додому.

Після розпочатого росією повномасштабного вторгнення вже 26 лютого 2022-го Олександр був у військкоматі. І знову його дорога пролягла на Схід. Враховуючи наявний бойовий досвід, його було призначено командиром відділення 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Мужність, відданість, відповідальність — це все про них, про «княжичів».

З початку війни частини бригади зайняли позиції поблизу Авдіївки, міста, що знаходиться за 5-6 кілометрів від Донецька. Багато разів пропагандисти ворожих ЗМІ повідомляли про знищення 53-ї бригади. Однак Олександр з побратимами стійко тримали оборону, майже постійно перебуваючи «на нулі».

15 лютого 2023-го запеклий бій під Авдіївкою став для нашого земляка, мужнього сина України, 45-річного Олександра Величковського останнім. 23 лютого Героя провели в останню путь на його другій малій батьківщині — в Андрієво-Зориному…

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…