Навіки в пам’яті людській: Фомичов Владлен

ФОМИЧОВ Владлен Валентинович народився у Миколаєві 9 лютого 2003-го. Ще бувши дошкільням, декілька років займався бальними танцями, затим захопився театральною студією. Добре комунікував з однолітками, однокласниками, мав багато друзів. Навчався на відмінно, був старанним учнем.

Випускні класи Владлен закінчував у Краснянському загальноосвітньому закладі, куди разом з молодшим братом Іваном та мамою Оленою вони переїхали. Сім’я зросла після маминого другого шлюбу з Костянтином Данилко з Красного.

Після закінчення школи Владлен вступив на бюджетну форму навчання до Нацакадемії Нацгвардії України у Харкові, на командно-штабний факультет. Обрав собі чоловічу та відповідальну професійну стезю, до якої ще з дитинства привчав його дідусь. Владлен дуже любив читати, добре знав історію, полюбляв воєнну тематику. Вільно володів англійською мовою. Ще бувши студентом, їздив на три місяці у статусі перекладача до Великої Британії. У 2024 році випускник академії отримав звання лейтенанта.

Після завершення навчання підписав контракт з «Червоною калиною» — 14-ю бригадою оперативного призначення імені Івана Богуна Нацгвардії України. Позивний у Владлена був «Черчилль», ще його називали Фіном. Захищав нашу країну на різних напрямках — Донецький, Покровський, Запорізький, Харківський. В травні 2025 року був відзначений Міністерством оборони медаллю «За сприяння Збройним Силам України».

У серпні 2024-го в одному із завдань разом з іншими хлопцями вони потрапили у пастку, де Владлен отримав осколкові поранення ніг. Однак при цьому ніс на собі ще сильніше пораненого побратима 1,5 кілометра. Після лікування та недовгої реабілітації його завантажили паперовою роботою, однак він весь час намагався повернутися до побратимів на Донбас. Йому це вдалося — відправився до Покровська. Чотирнадцятого вересня він пішов на завдання, з якого не повернувся…

Дев’ятнадцятого вересня старший лейтенант Національної гвардії України ФОМИЧОВ Владлен Валентинович мав їхати на курси підвищення кваліфікації та отримати звання капітана. Але цього дня його поховали на цвинтарі у Красному. «Ми втратили не бійця, ми втратили голову», — слова, що звучали на похороні від військових, які мали на увазі світлий розум Владлена…

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…