Навіки в пам’яті людській: Рапій Роман

РАПІЙ Роман Олексійович народився в Одесі 12 серпня 1983 року. Батьки — вихідці з Овідіопольського району, тож влітку хлопець часто приїжджав до бабусі, що жила в селі. Захоплювався рибалкою, любив поганяти з хлопцями у футбол. Ці дві найбільші пристрасті Роман проніс через все своє життя. Там в бабусиному селі ще учнем познайомився з дівчиною Оксаною. Юначе захоплення переросло у велике кохання.

Після закінчення школи хлопець пішов навчатися до професійно-технічного училища, де здобув фах електрозварника. Почав працювати. Робота подобалась, та й дохід приносила непоганий. Згодом юнак зробив пропозицію руки й серця своїй коханій. Роман та Оксана побралися, у молодої родини народилось двоє донечок — Ліза та Валя.

До Березанки подружжя Рапіїв перебралося понад десять років тому. Як вже досвідченого зварювальника, Романа запросили на роботу на будівництво олійно-екстракційного заводу. Там він і працював, туди ж і дружина влаштувалася, коли вийшла з декретної відпустки по догляду за синочком Артемом.

Змінити розмірений плин життя чоловік вирішив у 2019-му, коли підписав контракт й пішов на службу до Збройних Сил України. В якийсь момент Роману стало несила дивитися на те, як російські найманці плюндрують мирне життя українців у Донецькій та Луганській областях. Тож вирішив поповнити лави оборонців рідної країни й обрав для себе стезю танкіста в славній 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Повномасштабну війну Роман Рапій зустрів на Луганщині, командуючи танковим взводом 57-ї бригади. До закінчення його контракту залишались лічені тижні. Воював Роман уміло й відважно. Про це свідчить і відзнака, якою він був нагороджений в березні 2022-го, — нагрудний «Знак Пошани». Її вручають військовослужбовцям за значний особистий внесок у справу розбудови, розвитку та забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, досягнення високих показників у військовій службі.

Наприкінці літа 2022-го бійці бригади взяли активну участь у визволенні правобережжя Херсонщини. Особливо жорстокі бої точилися біля населених пунктів Сухий Ставок та Давидів Брід. Важко було розібратися — де свій, де чужий. Під час одного з боїв поблизу Сухого Ставка Роман, почувши якісь голоси, вирішив перевірити, хто там. Пішов… і не повернувся. Зв’язок з ним обірвався 1 вересня 2022-го. Лише через півтора року вдалося повернути тіло Героя Рапія Романа Олексійовича й поховати в Березанці, яка стала рідною для нього, його дружини та дітей…

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…