Навіки в пам’яті людській: Олефіренко Олександр

ОЛЕФІРЕНКО Олександр Юрійович народився 21 лютого 1991 року в селі Яструбинове Вознесенського району Миколаївщини. У 2008 році закінчив місцеву загальноосвітню школу. Вже за рік він отримав диплом електрика у Вознесенському ліцеї та був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив у 79-й ОДШБ в Миколаєві, затим працював на залізниці у Вознесенську, а у 2012-му підписав контракт з однією із частин Нацгвардії України.

У 2010 році, ще бувши строковиком, зустрів свою другу половинку, — студентку Оксану, з якою одружився та створив сім’ю. Згодом у подружжя Олефіренків з’явилася донечка, яку назвали Валерією, та нещодавно — син Ростислав.

У період 2013-2014 років, коли над Батьківщиною згустилися хмари, не стояв осторонь доленосних подій. Спочатку тримав стрій на Майдані Незалежності в Києві, потім продовжив військову службу в Донецькій області, де в липні 2014-го потрапив у полон. Повернувшись додому, оговтавшись та прийшовши до тями після пережитого у неволі, він полишив військову службу, влаштувався на роботу. Але після повномасштабного вторгнення не зміг відсиджуватися вдома і вже з перших днів наступу окупантів знову став на захист Вітчизни, свого краю та родини.

Олександр та його побратими зустріли ворога на Вознесенщині. Тоді у 2022-му вони організували добровольче територіальне об’єднання з місцевих жителів. А вже з 4 березня він обороняв Миколаївщину та Херсонщину в лавах 123-ї бригади ТрО. З грудня 2024 року він перевівся до 28-ї механізованої бригади ЗСУ, в складі якої на одному зі складних напрямків на фронті зазнав важкого поранення. Але, попри це, продовжував служити. З кінця червня 2025-го Олександр воював на одній з найнебезпечніших ділянок оборони Донеччини. Та за декілька тижнів до фатального дня йому пощастило побувати вдома — побачити рідних. Як виявилось — востаннє…

Життя стрільця, гранатометника, водія ОЛЕФІРЕНКА Олександра Юрійовича обірвалося 11 жовтня 2025 року. Виїхавши на завдання, вони з побратимом потрапили під обстріл противника. Від поранень, отриманих від прямого влучання в автівку, обоє воїнів загинули на місці…

Свій спочинок Захисник знайшов у Василівці, де проживав з дружиною та дітьми, 22 листопада 2025 року.

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…