Навіки в пам’яті людській: Пантюх Дмитро

ПАНТЮХ Дмитро Вікторович народився 9 серпня 1987 року в Рибаківці. Там пройшли його дитинство і юність, там навчався у місцевій школі. І хоч був він доволі сором’язливим і тихим хлопчиною, все ж мав багато друзів серед однолітків.

Одразу після закінчення загальноосвітнього закладу пішов до армії. Пізніше здобув освіту у Новобузькому коледжі Миколаївського державного аграрного університету та закінчив водійські курси. Переїхав до Одеси, де майже 11 років працював у фірмі з виготовлення пластикових карток керівником одного з відділів. Був вправним та хазяйновитим, міг дати раду будь-якому несправному електрообладнанню.

У липні 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання, був направлений до 95-ї десантно-штурмової Поліської бригади, що входить до Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. З серпня 2024-го ця бригада брала участь в операції Сил оборони України на території Курської області. Тоді всього за 3 дні її бійці перебазувалися з Торецького напрямку й підготувалися до наступу, захопили кілька населених пунктів у Курській області, зокрема Погребки, Хитрівку та Камишевку.

… Майже місяць не було зв’язку з Дмитром, а 15 жовтня він подзвонив матері. Але це було востаннє, більше родина його голосу не почула. Бо вже 20 жовтня рідним надійшла невтішна звістка, що Дмитро вважається безвісти зниклим… Свій останній бій солдат ПАНТЮХ Дмитро Вікторович прийняв у районі населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області…

27 травня 2025 року воїн повернувся в рідне село на щиті, де його в останню путь провели рідні, односельці, друзі, однокласники. Він не встиг створити сім’ю та порадувати батьків онуками, клята війна не дала здійснити багато його мрій та задумів…

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку матроса ПАНТЮХА Дмитра Вікторовича Указом Президента України № 541 від 23 липня 2025 року нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня» (посмертно).

УКЛІННО СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД КОЖНИМ ВТРАЧЕНИМ НА ВІЙНІ ЖИТТЯМ…